Видавництво "Дуліби"

22/02/10 - Стали відомі імена лауреатів Шевченківської премії 2010 року.

Шевченківський комітет прийняв рішення про відзначення українських митців Націо... читати далі

22/02/10 - «…Один із нападників сказав мені: «Ну всьо, тьотка, гані бабки по-харошему!». А я запитала наївно: «А що, коли не по-харошому?» Тоді він: «Значіт, пр... читати далі

03/06/09 - Марина Гримич щойно повернулася з тривалої наукової етнологічної експедиції з Бразилії, де перебувала ще з трьома професорами канадських університет... читати далі

15/07/08 - У видавництві знову з’явилася книга «Битий шлях або Україна, якою ми її любимо».

читати далі

23/06/08 - У видавництві «Дуліби» знову з’явилася книга Марини Гримич «Звичаєве цивільне право українців XIX-початку XX століття».

читати далі

23/05/08 - Талантливо написанная книга стоит 30 тыс. грн

Именно столько получила лауреат новой литературной премии Галина Пагутяк.

http://pk.ki... читати далі

Проза життя за Євгенією Кононенко. ...r> ...r>Збірка оповідань «Зустріч у Сан-Франциско» Євгенії Кононенко («Дуліби», 2007) є прикладом професійної прози, та я одночасно втішаюся і мені одночасно шкода з цього приводу. Спочатку — трохи про причини втіхи. ...r> ... читати далі

litagent.com.ua - Ваша людина в кінобізнесі

Прес-клуб

Проза життя за Євгенією Кононенко.

Збірка оповідань «Зустріч у Сан-Франциско» Євгенії Кононенко («Дуліби», 2007) є прикладом професійної прози, та я одночасно втішаюся і мені одночасно шкода з цього приводу. Спочатку — трохи про причини втіхи.

Рукою відомою письменниці (а Євгенія Кононенко заслуговує зватися не просто авторкою, а письменницею. Недарма А. Курков вважає її однією з небагатьох, чиї твори могли б успішно продаватися за кордоном — звичайно, при грамотній місцевій видавничій політиці) виведена жіноча проза. Але це не позиція, тим більше не діагноз, а просто змалювання того, що відбувається з певної точки зборки, але без оцінок. І це чудовий кінематографічний прийом. Авторка просто передає почуття персонажів, їх дії, без втручання. Складається враження, що у руках письменниці невелика камера, яку вона переводить з одного об'єкта на інший. У більшості випадків письменниці це вдається зробити, але іноді камера вислизає, бо дуже важко втриматися від емоцій, коли йдеться про людей. І тоді авторка радіє або сумує разом зі своїм персонажем. Тоді це перестає бути кінофільмом і стає прозою життя.

Докладніше: http://sandramost.sumno.com/literature-review/proza-zhyttya-za-jevgenijeyu-kononenko/

Батькова дочка (за збіркою новел Людмили Таран "Ніжний скелет у шафі")

До мене раптом дійшло дещо важливе. У нашій літературі немає письменників, талановитих, геніальних, нікчемних... Натомість є ветерани. Ветерани це люди, які пишуть вже багато років, неважливо чи до столу, чи до невдячного видавництва. Вони пишуть, тому що так треба робити. І ось нарешті приходить до них... стаж. І ми говоримо: нарешті вийшов наступний роман відомого автора після його попереднього роману.

Докладніше: http://oleksandra-mkrtchyan.sumno.com/literature-review/batkova-dochka-za-zbirkoyu-novel-lyudmyly-taran-ni/

«Будьлаласка» — говорять діти дорослому світу.

«Будьлаласка (Вибрані дитячі листи до Святого Миколая)» складається з реальних звернень дітей до Святого Миколая, зібраних за десять років, із висловленням привітань та найпотаємніших бажань. Можливою ця збірочка стала завдяки співробітникам Львівського головного поштамту, де у 1996 році була заснована Канцелярія Святого Миколая, а також поштовим відділенням близьких міст та містечок: Луцька, Дрогобича, Самбора й багатьох інших.

Мені важко повністю відчути те, що відчувають батьки, читаючи прості, щирі, наївні листи до Святого. Можу лише припустити, що хтось відчує щем у серці та піде пригорнути дитину до себе, хтось, можливо, одразу побіжить до найближчого магазину. Але байдужих не залишиться.

Докладніше: http://sumno.com/literature-review/budlalaska-govoryat-dity-doroslomu-svitu/

"Тюті" Галини Бабич та морфогенетичні поля.

Можна поринути у часопростір, де немає потреби в оцінюванні чи прийнятті якихось рішень. У цій площині є те, що дійсно було, і нема того, чого не було, навіть коли хтось це конче хотів там побачити. Це минуле.

Слово «тютя» має два значення: «курча» і «безвільна, млява людина». Отже, на перший погляд може видатися, що «Тюті» – це роман про не досвідчених у життєвих справах людей зі слабкою хваткою. Та, коли придивитися, можна побачити, що сила попередніх поколінь була місцями набагато більшою, ніж сьогоднішнього. Де справжня сила, а де непідконтрольне розуму бажання досягти недосяжного?

Докладніше: http://oleksandra-mkrtchyan.sumno.com/literature-review/tyuti-galyny-babych-ta-morfogenetychni-polya/

«Урізька готика» Галини Пагутяк як спрага за іншим буттям.

Урізька готикаДля читача, знайомого з творчістю Галини Пагутяк, новий роман «Урізька готика» не стане неочікуваним. Притаманний авторці магічний реалізм, західноукраїнське іншобічне буття, персонажі — люди та холоднокровні опирі. Письменниця у черговий раз виринає з глибини свого буття, аби подарувати його часточку тим, хто живе переважно інакшою, звичною, реальністю. Вона не боїться звинувачення у провінціалізмі, бо віднаходить у ньому занедбане, але чисте джерело.

Докладніше: http://sumno.com/literature-review/urizka-gotyka-galyny-pagutyak-yak-spraga-za-inshym/

Український зоопарк у новому романі «спеціалістки з сексуальних наук»

У скандалі, що свого часу розігрався довкола імені цієї письменниці, а також з приводу її непересічних романів, вистачало як еротики, так і небуденної інтриги. Преса й досі нетямиться з приводу того, хто ж ховається за псевдонімом цієї невловної авторки. Так, в одній демократичній газетці навіть провели власне розслідування на цю тему, а не менш національний сайт і досі закликає голосувати за кандидаток на спокусливу посаду «літературної хуліганки».

Вибирати пропонується з таких знакових осіб, як Оксана Забужко, Ірен Роздобудко, Ірена Карпа, Марина Гримич, Марина Меднікова та Лариса Денисенко.

Чесно кажучи, щодо особи Люби Клименко завжди існували сумніви не лише «іменного» характеру.

По-перше, чомусь вважається, що геть усі романи цієї авторки – відвертий кітч. Мовляв, це не дуже форматна література – наче застільні тости чи тамбурні анекдоти. Утім, сучасного читача це мало цікавить, адже йому потрібен не «формат», а щоб гарно було написано, а з цим у Люби Клименко усе гаразд.

Докладніше:http://zaua.org/pg/article/omelyan/read/6933/Ukrajinskyj_zoopark_u_novomu_romani_specialistky_z_seksualnyh_nauk

УПЫРЬ КАК СТИМУЛ К ЭМИГРАЦИИ
Игорь Бондарь-Терещенко

В романе «Урізька готика» писательница Галина Пагутяк вновь совершает экскурсы в прошлое, обнаруживая в нем ресурсы ужасной экзотики.

Автора этой книги называют самой таинственной писательницей современной украинской литературы, и небезосновательно. Создавая увлекательные бестселлеры, мастерски плетя в своих приключенческих романах затейливую интригу на исторически, казалось бы, выхолощенном материале, Галина Пагутяк остается при этом в тени литературного процесса, не светится в тусовках и не страдает премиальной лихорадкой. А наград эта тихая женщина, несомненно, достойна — ее мистическая проза не просто отлично написана, но и идеально отвечает стандартам популярных среди читателей романов в стиле «альтернативной истории», в которых рассказывается либо о том, чего в нашем отечестве не было, но очень хотелось бы иметь, либо живописуются известные события в необычной для историографии полуфантастической перспективе. Достаточно вспомнить недавнего «Слугу з Добромиля», где сухая героика УПА подана под острым соусом модной мистики вкупе с мифологией. Вот и ее новоявленная «Урізька готика», выпущенная киевским издательством «Дуліби», — из того же авантюрного репертуара.

Докладніше: http://cn.com.ua/N568/culture/prose/2.html

Золоті лисенята
Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

У цьому збірнику наукових досліджень, присвячених дитинству та дитячій субкультурі ХІХ — ХХ століть, знаходимо чимало «ненаукових» відповідей на питання, які мучать, жахають, а часом просто виснажують своєю невідчепністю свідомого українця протягом його малосвідомого життя. Наприклад, якщо його мама була одинадцятою дитиною в родині, то де поділася решта її сестричок і братів зі зразкової «ячейки общества»? Або чому хлопці в дитинстві граються у війну, а дівчата — в ляльок? Нарешті, до якої галузі «етнокультурної адаптації» слід зарахувати роки жорсткого виживання маленького українця в малоросійському середовищі дитячого садка і школи, до яких підходить не радянське гасло «діти — наше майбутнє», а розпачливо-позачасовий вигук «детство, детство, будь ты проклято»?

Звісно, автори збірника не налаштовані так радикально щодо предмету свого дослідження, і модус розмови про дітей та дитинство тримається миролюбно-просвітянського берега з незаперечним науковим підґрунтям. Адже суха інформація інколи буває страшніша за будь-які агітаційні вигадки. Українська традиційна культура виховання взагалі не надто галаслива, про неї пишуть книжки, видають дитсадкові читанки і шкільні хрестоматії — і, попри те, в деяких областях України маленькому українцеві ще належить з’явитися на світ Божий із допомогою сільської баби-повитухи — подекуди єдиної акушерської обслуги аж до
70-х років ХХ століття, а грамоти його навчить рідна бабуся, що, крім «Народного календаря», інших книжок у своєму житті не бачила. Саме до таких бабусь, які жили в «доісторичний» період, коли Гагарін не літав у космос, зазвичай апелює обрядова система традиційних «вірувань» української дитини. Скажеш такій бабці про страшного крокодила, якого зустрів у садку, — а вона відкаже заклопотано: мовляв, «та кинь йому щось». Але що ж можна було кинути тим чудиськам свого дитинства, коли вони хотіли саме тебе?

Докладніше:http://www.dt.ua/3000/3680/66937/

Українські упирі — найкращі у світі?
Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

Від недавнього часу київське видавництво «Дуліби» провадить стратегічно виважену політику зацікавлення сучасного читача авантюрними романами з історії України в альтернативно-художньому обрамленні модних авторів і сюжетів. Достатньо згадати хоча б тамтешнього «Слугу з Добромиля» Галини Пагутяк про героїчно-містичні часи УПА, «Свідка» Варвари Жукової про метафізику Розстріляного відродження 1920—1930-х років, а також «Егоїста» Марини Гримич про таємні ходи сучасної вітчизняної політики, і звичне зацікавлення незвичайним чтивом переростає в стійкий інтерес до цього не характерного для України жанру в межах одного героїчного видавництва.

Цього разу в «Дулібах» вийшов давно очікуваний роман, мабуть, найтаємничішої авторки сьогодення з так само інтригуючи-модною назвою «Урізька готика». Себто називна «урізька» ознака у назві роману означає лише топонімічну прив’язку до сюжетних обставин місця й часу, а ось жанрово-стилістична фішка назвиськом «готика» видає бажання авторки бути на хвилі часу з його субкультурними спокусами, просунутою стилістикою та вишуканим дизайном оповіді з розмаїтою лексикою. Таким чином, попри захопливу сюжетну колізію і формальну витонченість твору, у випадку з романом Пагутяк маємо подію неабиякої геополітичної ваги й навіть ринкового значення — вже як нинішнього підтвердження «успішності» будь-якої книжки.

Докладніше: http://www.dt.ua/3000/3680/66898/

Люба Клименко, «У світі твар… пардон!.. мужчин», видавництво «Дуліби».
Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

Ось і дочекалися ми нового роману від одіозної Люби Клименко, і вже неважливо, хто саме ховається за цим псевдонімом — Забужко, Роздобудько, а чи сам Юрко Винничук: адже таких книжок, у яких за художньою формою несподівано виявляєш «практичне» наповнення, донедавна справді бракувало. Так, цей роман написаний у формі «посібника з ловлі чоловіків» і адресований нашому любому жіноцтву, — втім, вельми корисний і для чоловіків. Чому? Та тому, що в ньому скандально відома «спеціалістка з сексуальних наук» ділиться власним досвідом, як саме вполювати чоловіка і які вони взагалі в нас бувають. Виявляється, різні, наче тваринки в зоопарку.

Докладніше:http://www.dt.ua/3000/3680/66715/

КОГДА ВОРОБЫШЕК СИЛЬНЕЕ ЛЬВА
Игорь Бондарь-Терещенко

Писательница Люба Клименко классифицировала современных претендентов на женское тело и сердце в романе «У світі твар... пардон!.. мужчин».

Таких книжек, как сочиняет Люба Клименко, в нашей литературе давно не было. И уже не важно, кто именно из наших соотечественниц скрывается под этим знойным псевдонимом (версии в свое время ходили самые разные, авторство этих сочинений приписывали то Оксане Забужко, то Ирэн Роздобудько, то Ларисе Денисенко, то Марии Гримич) — таинственность только подогревает читательский интерес к этой литературной мистификаторше. А она не забывает поддерживать его регулярной публикацией новых романов — то про «порядну львівську пані», то про «великий секс у Малих Підгуляївцях», то про пылкую исполнительницу романса «Paloma Negra»... Теперь вот в издательстве «Дуліби» вышло очередное сочинение скандальной исследовательницы сексуальных нравов — «У світі твар... пардон!.. мужчин».

Докладніше: http://cn.com.ua/N558/culture/prose/2.html

Вхід до Помежів'я у романі Варвари Жукової "Свідок"

Ефект від погляду, зверненого до об'єктів, віддалених від нас у часі, можна порівняти з ефектом від споглядання предметів у воді. В обох випадках побачене не відповідає тому, яким воно є у реальності. На кожному еволюційному витку спіралі свідомість людини ускладнюється, отже, колективна свідомість витончується, а висновки щодо минувшини ми робимо, виходячи з нашого сьогоденного самоусвідомлення. Незважаючи на це, а також на звичні складнощі зі збором інформації, Варвара Жукова (згідно з офіційною версією — письменниця з Москви, не тільки сміливо звертається до історичного періоду початку та середини 60-х минулого сторіччя, а ще й додає містичного присмаку тогочасним подіям.

Докладніше:http://oleksandra-mkrtchyan.sumno.com/literature-review/vhid-do-pomezhivya-u-romani-varvary-zhukovoji-svid/

МЕЧТАТЬ НЕ ВРЕДНO
Игорь Бондарь-Терещенко

Опыт выживания в столице описал Денис Кожухов в романе «Гумовий Київ рожевих мрій».

К лирическим эпопеям в жанре исповеди нам, в принципе, не привыкать. 1990-е годы приучили нас к массовому стриптизу души, которым литература остервенело ответила на ханжество и бестелесность эпохи соцреализма. Со временем эти автобиографические метания и патриотический самоанализ вылились в бесстыжие репортажи «о себе любимом», так и не став романом воспитания. Да и откуда ему взяться, если большинство юных авторов современной украинской прозы еще не отрастили бородку личной биографии и только пробуют примоститься на табурете судьбы. Впрочем, порой подобное чтиво бывает весьма недурственно. Так, например, коллизии вышедшего в издательстве «Дуліби» дебютного романа» Дениса Кожухова «Гумовий Київ рожевих мрій», скорее всего, списанные 28-летним прозаиком с собственной романтической жизни, неожиданно захватывают неподдельной искренностью. Этим, в сущности, книга и привлекает.

Докладніше: http://cn.com.ua/N553/culture/prose/1.html

Олександр ЛЕВЧЕНКО, «Диявол добра».

У цьому захоплюючому романі нібито все про життя — буденне, регулярне, малокалорійне і техногенне. Але інтрига, яку нам пропонує «Диявол добра», примушує вкотре згадати про так звані «життєві обставини», що роблять наше існування в містечковому вакуумі самотності чи то нестерпним, чи то фантастичним. А як ще можна назвати животіння й подальше духовне пробудження провінційного журналіста, котрий став свідком пограбування банку, яке започаткувало місцеву «чортівню», внаслідок чого довкола стали траплятися речі, не менш фантастичні, чи пак — екзотичні, ніж назва місцевого бару «Фламінго».

Докладніше:http://www.dt.ua/3000/3680/66147/

Коли молитеся, промовляйте імена коханих чітко.

Роман «Душа» Ївги Веснич одразу наштовхує мене на дві початкові тези. Перша: я починаю схилятися до провінційної точки зору, згідно з якою піар потрібний лише для того, аби проштовхнути у життя безпорадну річ. А коли, мовляв, річ справжня, піар їй не потрібен. Як, зокрема, книзі, про яку йдеться. Друга: з літературним процесом в Україні «надо что-то решать», якщо цей роман спокійно лежить на полицях книжкових магазинів.

«Душа» — перший роман Ївги Веснич, за тематикою урбаністично-містичний, за обсягом невеликий. Але цього обсягу виявилося досить, аби авторка: 1) досить чуттєво передала своє небайдуже ставлення до столиці та її мешканців; 2) виявила непоганий стиль та смак; 4) досить точно спрогнозувала деякі сьогоденні реалії; 5) залишила фінал відкритим. Авторка моделює можливе майбутнє Києва, доводячи до абсурду (на час написання твору ще ледь намічені) тенденції градобудівництва та місцевого впорядкування (роман написано до мерських виборів-2006).Також Ївга Веснич виявила свою близькість — історико-літературну та спадкоємну – а до свого більш досвідченого, принаймні у справах іншого світу, вчителя, — Михайла Булгакова. Утім, як зізнається сама Ївга в інтерв'ю «Україні молодій», вона хотіла наслідувати Юрія Андруховича. На жаль чи на щастя, текст живе окремо від автора з моменту своєї появи.

Докладніше:http://sumno.com/literature-review/koly-molytesya-promovlyajte-imena-kohanyh-chitko/

УКРАЇНА ДЛЯ ШУКАЧІВ ПРИГОД
альбом-путівник українською та англійською мовами

Кожна країна світу цікава по-своєму, має свої принади й особливості.
Кожна людина має свої очікування від подорожей і відпочинку. Деякі полюбляють широкі пляжі, зручні матраци й бездоганне готельн...

Урізька готика
Галина Пагутяк

Дія роману відбувається наприкінці ХІХ століття в Урожі. Таємничі персонажі роману – опирі – живі люди, а не покійники. Вони становлять замкнену і нечисленну громаду селища Винники. Уріж й Винники ро...

Співанки веселого лева
Богдан Малина

У видавництві з’явилася нова віршована дитяча книжка для найменших «Співанки веселого лева», з чудовими ілюстраціями Лесі Грейнджер.

Народна культура українців: життєвий цикл людини
Автор ідеї Марина Гримич

Видавництво "Дуліби" випустило в світ перший том історико-етнологічного наукового проекту "Народна культура українців: життєвий цикл людини". Автор ідеї, продюсер, упорядник і головний науковий реда...

Developed by Affordable Web Development